Люцерна — унікальна сільськогосподарська культура, що відома людству багато сторіч. Це джерело вітамінів та білків, які становлять кормову базу для більшості домашніх тварин. Крім того, з люцерни виготовляють ліки, її використовують у кулінарії, ветеринарії та косметології. Українські фермери часто недооцінюють корисні якості люцерни, яка є чудовим сидератом, практично лікарем для виснажених земель і може приносити сталі прибутки тим, хто займається її виробництвом.
Історія Походження Люцерни
Корисні Властивості Люцерни
Вимоги До Ґрунту Та Місце В Сівозміні
Інокуляція Насіння На піщаних Ґрунтах
Коли І Як Сіяти Люцерну?
Підготовка Насіння До Посіву
Дражування Насіння Люцерни
З Чим І Як Краще Сіяти Люцерну
Догляд За Посівами Люцерни Та Боротьба З Бур’янами
Збирання Врожаю Та Очищення Насіння Люцерни
Зберігання Люцерни Та Терміни Придатності Насіння
Стратифікація Насіння Люцерни
Яка Буває Люцерна
Різниця Між Люцерною Серпуватою Та Люцерною Посівною
Як Відрізнити Багаторічну Люцерну Від Однорічної
Поради Агронома
Існує гіпотеза, що люцерна відома людству майже 8 тисяч років. Хоча вчені, що вивчали це питання, такі як Васильченко, Тарковський, Болтон, називають різні терміни: від 2 до 8 тис. років. Але, щодо географічного походження люцерни, то тут думки збігаються: вона прийшла до нас зі східних країн. Її батьківщиною називають Китай, Кавказ та Тибет. Про синю та жовту люцерну, а також їхні гібриди, було відомо аграріям Давньої Греції. До греків вона потрапила з древньої Мідії — так тоді називали Іран — тож інколи її називали “мідійська трава”.
Офіційну назву “люцерна”, як культура, отримала після того, як її у книзі "Історія розвитку рослинництва" описав вчений Далишампа у середині 16 сторіччя. На той час іспанці вже вирощували цю траву і називали її на арабський лад: “альфа альфа”. Український народ цю поживну культуру називає равельником, равлинником та медункою. До нашої країни вона потрапила завдяки графу Бобринському, який привіз її з Франції на початку 19 століття. Люцерна добре прижилась на українських землях. Її використовували не тільки для годівлі тварин, а й для лікування.
До Південної Америки люцерна потрапила трохи раніше, ніж до України, а до Північної — майже одночасно. Наразі США є беззаперечним лідером у вирощуванні люцерни. Її в цій країні щорічно вирощують на суму майже $12 млрд. Посіви люцерни в Україні набагато скромніші: до повномасштабного вторгнення нею засівали менше ніж 2 млн га земель. Це пов’язано з малою обізнаністю аграріїв про корисні можливості та рентабельність цієї поживної культури.
Люцерна — це справжній суперпродукт, який здатний забезпечити потреби не тільки тваринництва, а й людства у корисних речовинах. Вчені щорічно продовжують вивчати властивості цієї культури й визнають, що крапку у цьому питанні ставити ще рано. Цю культуру цінують шанувальники здорового харчування, за те, що вона насичена:
клітковиною та білком — одна чашка паростків високоякісної люцерни містить 1 гр клітковини та 0.5 гр білка, тож це незамінна добавка для тих, хто дотримується дієти для контролю за вагою чи поліпшення травлення;
антиоксидантами — вони містяться в екстраті листя люцерни й допомагають виводити з організму вільні радикали, що зміцнює імунітет;
вітаміном С — 100 гр паростків люцерни мають у складі 8,2 мг вітаміну С, що на 9% покриває добову норму в цьому елементі, вважають представники ВООЗ;
вітаміном К — одна чашка люцерни дозволяє покрити добову потребу в цьому елементі на 8%, що означає підтрим здоров’я кісток для тих, хто включає її в свій раціон;
фосфором — в одній порції паростків люцерни 70 мг цього корисного мікроелементу, який є незамінним для здоров’я зубів, обміну речовин, боротьбі з інфекціями сечовивідних органів, а також формуванні ДНК;
залізом — як і фосфор, воно потрапляє до організму лише з їжею, а у порції люцерни його майже 1 мг, що наполовину забезпечує добову потребу й дозволяє підтримувати здоров’я нервової системи та органів кровотворення;
вітамінами Е та фолієвою кислотою — саме вони захищають мозок та сприяють покращенню когнітивних функцій, що дуже актуально для людей похилого віку;
хлорофілом та цинком — вони необхідні для виробництва колагену та здоров’я шкіри, а також для боротьби з передчасним старінням, запаленнями та акне.
Втім, вживання паростків люцерни є безпечним не для всіх. Обмеження стосуються тих, хто має аутоімунні захворювання, вагітних жінок та тих, хто приймає препарати, що розріджують кров. Тож, перш ніж вводити її до раціону, варто проконсультуватися з лікарем. Також це варто зробити якщо є потреба приймати медичні препарати на основі люцерни, зокрема й ті, що виготовлені за рецептами народної медицини. Але, в будь-якому разі, мікрогрін люцерни стає все більш популярним серед українських споживачів, тому це перспективна ідея для бізнесу.
У сільському господарстві люцерну сіють як кормову культуру. З неї заготовляють силос та сіно. За сезон люцерну косять 3-4 рази, що дозволяє отримати цінний вітамінний корм для великої рогатої худоби, птахівництва, свинарства, кролівництва, кіз та овець. З люцерни виробляють трав’яну січку, гранули, брикети, концентрати, а ще роблять ліки для тварин.
Люцерна також чудовий попередник. Оскільки це багаторічна культура, вона поступово насичує ґрунти азотом. За чотири роки поля, на яких вирощують люцерну, отримують до 150 кг робочого азоту на гектар. Коріння рослин, які досягають 5-6 метрів в довжину, годують земляних черв’яків та мікроби, що знижує кислотність ґрунту, сприяють насиченню землі повітрям та вологою. Крім того, посіви люцерни чистять поля від бур’янів. Тож кращого сидерату важко знайти. Особливо, якщо земля виснажена після кукурудзи, соняшнику або картоплі.
Люцерна — це культура, яка належить до типових мезофітів, а отже потребує достатньої кількості вологи, бо її коріння глибоко проростає в орні та підорні шари ґрунту. Оптимальними ґрунтами для вирощування люцерни є:
пухкі лісові з глибоким орним шаром;
дерново-підзолисті із внесенням вапна;
піщані із суглинками у підґрунті;
важкооброблювані вапняки.
При цьому реакція pH на таких ґрунтах на рівні 6,5–7,5, вважається достатньою. Ґрунти з рівнем pH нижчим за 5,8 вважаються непридатними для вирощування люцерни.
Підготовка ґрунту під посів люцерни залежить від того, які культури на ньому вирощувались перед цим. Поле треба звільнити від бур’янів, провести вирівнювання його поверхні, дрібно розпушити грудки на глибину 1-2 см, провести прикочування ґрунту. Ущільнення має бути ретельним, інакше капілярність може бути порушена, що може спричинити неврожай люцерни.
Щодо сумісності з іншими культурами, то треба зауважити, що люцерна належить до класу бобових, тому після них сіяти її недоречно. Це може сприяти накопиченню збудників та шкідників рослин. Сіяти горох чи сою після люцерни агрономи рекомендують не раніше ніж через 4-6 років. А ось для зернових, олійних та коренеплодів люцерна — оптимальний попередник. При цьому сіяти пшеницю, кукурудзу, соняшник, буряки чи картоплю можна вже через два роки після вирощування люцерни. За цей час рослина збагатить ґрунти азотом, пригнітить розвиток бурякових нематод, збудників гнилей кореневих чи прикореневих частин.
Про користь люцерни для збагачення ґрунтів азотом ми вже згадували. Однак для того, щоб азотних речовин поступило максимально, рослинам потрібно допомогти. Причина в тому, що бобові культури мають отримати тісні симбіотичні зв’язки з ризобактеріями, присутніми в ораних та підораних шарах. Саме бактерії-азотофіксатори утворюють кореневі бульбочки на корінні люцерни.
Якщо на полі, яке обране для посіву люцерни, не вирощували бобові культури протягом 3-5 років; якщо для посадки рослин обрані піщані ґрунти з pH нижче 6,0; якщо ділянки час від часу можуть бути підтопленими, то фахівці рекомендують проводити інокуляцію насіння.
Інокулянти — це препарати, які містять високий титр живих бактерій. Вони пришвидшують симбіоз коріння люцерни з ризобактеріями, сприяють фіксації у бульбочках азоту і фосфору. Після проведення інокуляції насіння, можна отримати до 3 центнерів азоту на гектар, що надалі підвищує врожайність зернових майже на третину.
Наразі існує чотири групи інокулянтів:
біодобрива — підвищують кількість азотофіксаторів, завдяки наявності корисних бактерій;
фітостимулятори — стимулюють ріст рослин завдяки фітогормонам;
мікоризні інокулянти — корисні грибки міцелію, що сприяють збільшенню кореневої системи;
засоби біозахисту — спеціальні біопротруйники, які попереджають інфекції рослин.
Для того, щоб визначитися з інокулянтом, для обробки насіння люцерни, розрахувати необхідний титр бактерій і збільшити кількість азоту, варто скористатися порадами досвідчених агрономів з агроплатформи FERM.
Підготовку до посіву слід розпочати з перевірки насіння люцерни на схожість. Зробити це можна кількома способами. Народний метод пропонує розвести чайну ложку солі у літрі води й всипати туди жменю насіння. Те, що спливе за кілька годин — порожнє і сходів не дасть, а те, що буде на дні посудини — добре. Також обсяг якісного насіннєвого матеріалу можна визначити на око, але для фермерів такі методи вже вчорашній день. Для того, щоб дізнатись точну схожість посівного матеріалу, визначити кількість фітопатогенів і до грама розрахувати обсяг протруйників потрібна фітоекспертиза, яку краще замовляти до посіву у сертифікованих державних лабораторіях. Методи визначення посівних якостей люцерни, які використовують лаборанти, дозволяють визначити не тільки схожість, а й життєздатність насіння, його справжність, травмованість і зараженість хворобами.
Безпосередня підготовка насіння люцерни до сівби включає кілька важливих етапів. Річ у тому, що воно дуже дрібне, тож для початку його слід ретельно очистити, позбутися решток сміття чи насіння бур’янів. Далі йде етап просушування і прогрівання. Робити це краще під променями сонця від 4 до 5 днів. Попередньо насіння люцерни перетирають з піском.
Для посіву варто обирати насіннєвий матеріал І класу. За два-три тижні його протруюють фунгіцидами та інсектицидами з розрахунку 300 гр препаратів на центнер насіння. За годину до початку посіву насіння люцерни обробляють ризоторфіном. Головне завдання надати молодим рослинам максимальну кількість мікроелементів саме на ранніх періодах. Якщо провести правильну підготовку насіннєвого матеріалу, можна суттєво підвищити врожайність і зменшити витрати на препарати, по догляду за сходами.
Дражування насіння люцерни — це метод передпосівної підготовки матеріалу, що передбачає його обробку спеціальним розчином, до складу якого входять міндобрива, захист від шкідників, поживні речовини та антибактеріальні препарати. Після такого оброблення насіння змінює зовнішній вигляд, стає більшим та нагадує цукерку драже, оболонка якої стимулює проростання рослин. Дражування дрібних насінин люцерни дозволяє досягти необхідної густоти без проріджування.
Для того, щоб дражувати насіння люцерни, його потрібно калібрувати: впевнитись, що всі насінини однакового розміру. Далі насіння треба замочити, підсушити й нанести потрібні препарати. Роблять це на спеціальних машинах — дражираторах. Сухий наповнювач прилипає до насінин завдяки спеціальному клею, після чого кожна насінина збільшується у розмірі до 5-10 мм. Так їх можна зберігати кілька місяців поспіль.
Дражоване насіння люцерни висаджують у добре зволожений ґрунт. Вода розчиняє оболонку та сприяє дружнім сходам.
Технології посіву люцерни відпрацювалися протягом тисячоліть. В залежності від мети, яку переслідують агровиробники, можна обрати одну з чотирьох. Розглянемо кожну окремо.
Це вже традиційний і розповсюджений спосіб, згідно якого люцерну вирощують на одному полі з іншою культурою, яка є основною. Це може бути ячмінь, вівс, кукурудза або ярі зернові. У такому випадку норму висіву основної культури зменшують на 20%. Покривні культури захищають люцерну на ранніх періодах розвитку від палючих сонячних променів, фітофагів, шкідників та бур’янів.
Головна перевага такої технології — економія. Агроном отримує не тільки два врожаї різних культур, а ще й солому для худоби. Однак недоліків набагато більше:
після збору врожаю основної культури люцерна залишається виснаженою через боротьбу за площу, вологу та місце під сонцем;
рослини люцерни залишаються сильно пошкодженими після покосу, а ґрунт надмірно прикатаним;
вали соломи густо засівають поле падалицею основної культури;
восени поле має неохайний вигляд, врожай нижче бажаного і складається з суміші падалиці, люцерни та бур’янів, і якщо поле не переорати, то існує ризик появи гризунів.
Перевірена поколіннями технологія раннього весняного посіву люцерни ідеально підходить для тих, хто займається розведенням худоби. Цей спосіб передбачає чистий посів — без домішок інших рослин — і дозволяє зібрати кілька врожаїв за сезон. При цьому, перший буде вже в червні, другий у липні, а останній в кінці серпня чи на початку вересня. Крім того, оскільки люцерна багаторічна рослина, то наступної весни, за умов підживлення й інших агроприйомів, можна без пересіву продовжити її вирощування.
На жаль, недоліки цієї технології теж чималі:
перші сходи люцерни пробиваються через 10-14 днів, а на той час бур’яни можуть мати більш активний розвиток, тому без внесення гербіцидів не обійтися;
якщо скошувати бур’яни за допомогою агротехніки є ризик пошкодження молодих рослин люцерни;
молодим сходам люцерни загрожують ентомофаги, особливо довгоносики.
Як тільки зібрано врожай ранніх зернових, настає час для літнього посіву люцерни. Зазвичай це відбувається влітку, але за сприятливих погодних умов можна розраховувати і на осінній урожай, і на сінаж, хоча останнього буде незначна кількість.
Як і інші технології, ця теж має свої ризики:
у липні бур’яни й шкідники надзвичайно активні, тож посіви люцерни під загрозою пошкодження;
врожай люцерни буде не таким великим, як від весняної посівної;
сіно може не встигнути висохнути, бо настане період осінніх дощів.
Озимий посів люцерни — достатньо молода технологія. Готуватися до посіву цієї культури восени треба за рік. На обраних площах варто висіяти озиме чисте тритикале або змішати його з вікою. Тоді збирати рослини на сінаж можна вже наприкінці травня або раніше. Потім слід провести лущіння глибиною 5-7 см, після чого залишити землю напівпару на 2-3 тижні й перейти до рихлення на 25 см. Потім знов період напівпару і початок посіву озимої люцерни з кінця серпня до середини вересня, враховуючи погодні умови.
За цієї технології сінаж люцерни буде вже в червні, коли бур’яни та шкідники ланів уже малоактивні, а продуктивність посівів навесні буде достатньо високою. Але є і недоліки, бо не всі етнофаги гинуть до часу посіву. Тому обробка гербіцидами восени дуже бажана. Та, у цьому випадку, до весни шкідливі продукти препарату вже розпадуться, тому сінаж буде майже чистим від них. Яку з технологій і який термін вибрати для посіву люцерни залежить від регіону та стану землі. В усіх випадках глибина посіву люцерни складає 1-2 см, а відстань між міжряддями до 15 см. Щодо норм висіву, то їх розраховують в залежності від сорту люцерни, особливості кліматичного поясу та стану ґрунту. Таким чином, вже у перший рік можна досягти оптимальної врожайності культури.
| Вид посіву | Термін посіву | Норми висіву, кг/га | Ризики й особливості | 
| Чистий | Весна | 10–14 | Низька врожайність у перший рік; Небезпека забур’янення та забруднення ентомофагами; ризик за посушливо-теплих умов | 
| Чистий | Кінець весни-початок літа | 12–16 | Після озимих проміжних культур необхідний якісний передпосівний обробіток ґрунту і достатньо опадів після посіву | 
| Чистий | Літо | 12–16 | Після збору основних культур має бути достатній час для розвитку до холодів | 
| Посів під зернові на зерно | Весна | 16–20 | Бажаний підсів під ярі зернові; Потрібен ретельний обробіток перед посівом; Ризик за вологих умов у період збирання зернових | 
| Підсів під зернові на зелену масу | Весна | 14–18 | Найкраща покривна культура за такого способу вівс: тоді будуть непогані результати по зелених кормах | 
| Підсів разом із злаковим партнером | Весна | 10–14 | 40–60 кг/га вівса, 70–90 кг/га ячменю, 12–15 зернин/м2 кукурудзи на зелений корм підвищують врожайність у рік посіву, знижують забур’яненість за помірної конкуренції | 
Люцерна, як і багато інших бобових агрокультур, не потребує особливих способів догляду. Відразу після посіву треба провести коткування, після чого найстрашнішими ворогами рослин стають бур’яни. Боротися з ними, в залежності від технології посіву, можна за допомогою різноманітних гербіцидів. Крім того, люцерні шкодять різноманітні довгоносики, клопи, попелиці, та інші ентомофаги, проти яких ефективні інсектициди. Фунгіциди допоможуть побороти пероноспороз та буру плямистість.
Під час вирощування люцерна потребує своєчасного підживлення. Робити це треба на різних етапах розвитку рослин. Це дозволить не тільки підвищити врожайність, а й захистити люцерну від фітофагів та ентомофагів. Підживлення рекомендується проводити мінімум тричі:
під час підготовки ґрунту до посіву вносять комплексні міндобрива, які містять необхідні люцерні мікро та макроелементи;
під час фази росту у першому вегетаційному періоді люцерна потребує азотних добрив, але з точним дозуванням;
під час фази цвітіння люцерна потребує калій та фосфор, для створення міцної кореневої системи та збільшення цукру у рослинах.
Одними з найстрашніших ворогів люцерни залишаються бур’яни. Через них кормова якість та товарний вигляд цієї агрокультури знижуються. Боротьба з бур’янами триває стільки ж часу, скільки людина займається вирощуванням люцерни. До середини минулого століття методи боротьби були здебільшого нехімічними: аграрії ретельно чистили насіння люцерни перед посівом, а сам посів проводили в терміни, коли минали періоди активності проростання бур’янів. Далі слідкували за тим, щоб між бордюрами, канавами та берегами канав не з’являлися шкідливі рослини. Бур’яни також пололи та практикували випасати овець у місцях їхньої появи. Інколи ситуацію рятували покривні культури. Хоча такі методи потребували чимало зусиль, результати не завжди були задовільними.
В ті часи з хімічних засобів для боротьби з бур’янами використовували лише неселективні препарати. Проти повилини та кількох інших видів бур’янів використовували солі хлорату натрію, амонію або борну, сірчану та карболову кислоти, а також миш’як. Крім того, в пошані було ручне чи механічне прополювання. Але часи змінилися і на допомогу аграріям прийшли гербіциди нового покоління. Та застосовувати їх треба суворо дотримуючись рекомендацій, вказаних на упаковці препарату. Наразі агрономи пропонують у боротьбі з бур’янами на посівах люцерни використовувати комбіновані заходи:
слідкувати за сівозміною ярини та озимини;
уникати повтору посіву люцерни на ділянці протягом 4-6 років;
проводити провокаційні посіви, щоб перед основним посівом знищити основний масив бур’янів;
готувати поле та насіння до посіву люцерни;
проводити комбінований гербіцидний обробіток, але уникати його напередодні дощових днів;
максимально знищувати бур’яни під час першого укосу люцерни;
використовувати механічне прополювання.
Врожай люцерни збирають в залежності від мети, яку ставлять перед собою агровиробники та умов погоди. Люцерну заготовляють як силос, сіно, рулони або насіння. Перший раз агрокультуру косять, коли вона знаходиться на стадії бутонізації. Зріз має знаходитися на висоті 7-8 см: так можна не тільки отримати достатню кількість зеленої маси, а й позбутися бур’янів. Далі скошений матеріал підсушують на полі 1-2 дні, після чого можна заготовляти з нього силос.
Інтервал між скошуваннями може бути від 3 до 5 тижнів, в залежності від погодних умов та стану рослин. Якщо люцерну заготовляють на рулони, то кількість сухої речовини для зберігання має складати 55%. Такі рослини мають підсохнути у полі 2-4 дні. На сіно культуру підсушують 4-6 днів і слідкують, щоб суха речовина для зберігання складала 85%.
Збір врожаю люцерни триває до перших заморозків, а восени рослини зрізають на висоті 10-12 см. Якщо мета зібрати насіннєвий матеріал, то найкращий час для цього — цвітіння люцерни, а саме поява плодів. Водночас, саме в цей час культура непридатна для збору на корм. Процес очищення насіння люцерни достатньо складний. Для обробки використовують оберемки з посадкового насіння та необмолочених бобів разом з органічними та неорганічними домішками та залишками бур’янів.
Люцерну очищають і сортують трьома способами:
магнітним — у насінні можуть бути залишки порошку, який негативно впливає на посівні ґрунти;
повітряно-гратчасто-триерним — можливі втрати посівного матеріалу;
аеродинамічним — найкращий спосіб з точки зору економії витрат й очищення з мінімумом домішок.
| Рекомендації | Переваги | Обмеження | |
| Силос | • Оптимальний % сухої речовини для зберігання: 35% • Сушка в полі: 1-2 дні | • Відмінна кормова цінність • Слабка залежність від погодних умов • Зниження втрат при збиранні (низьке осипання листя) | • Складність зберігання • Необхідна наявність силосної траншеї достатньої місткості з урахуванням потреб поголів'я | 
| Рулони | • Оптимальний % сухої речовини для зберігання: 55% • Сушка в полі: 2-4 дні | • Слабка залежність від погодних умов • Легкість зберігання • Зниження втрат при збиранні (низьке осипання листя) | • Висока вартість | 
| Сіно | • Оптимальний % сухої речовини для зберігання: 85% • Сушка в полі: 4–6 днів | • Низька вартість • Відмінне сіно | • Високий ризик осипання листя під час збору і зберігання • Сильна залежність від погодних умов | 
Джерело: дослідження MAS Seeds
Зібране насіння люцерни потребує особливих умов зберігання: з приміщення треба прибрати усе зайве, що може спричинити забруднення врожаю чи пошкодити його. Люцерну зберігають у сухих мішках які пропускають повітря але мінімум вологи, щоб уникнути пліснявіння чи ураження грибками. Вологість у приміщенні не має перевищувати 15% та має бути забезпечена вентиляція. Температура не має бути вищою за 20 градусів Цельсія. Час від часу слід перевіряти стан люцерни у мішках. За наявності проблем, рекомендовано перевірити весь зібраний матеріал, пересушити його та розфасувати у нові мішки.
Термін придатності насіння люцерни залежить від умов зберігання. Якщо вони сприятливі, то насіннєвий матеріал придатний для посіву 2-3 роки. До речі, насіння дикої люцерни за несприятливих умов зберігають життєздатність до 7 років.
Люцерну зберігають й у вигляді сіна. Для того, щоб воно на довгий час було якісним, слід обирати оптимальний період для сінокосу. Надмірне пересушування спричиняє втрату листової маси, а саме за неї цінують сіно з люцерни. Кормове сіно зберігають у герметичних умовах, для того, щоб волога не потрапляла до тюків і не шкодила люцерні. Слід зауважити, що надмірне пресування тюків теж шкодить кормам з люцерни.
Метод “стратифікації” досить розповсюджений серед аграріїв і полягає у штучному створенні умов зимування у ґрунті для рослин, насіння яких зберігаються у сховищах. Роблять це для того, щоб прискорити проростання сходів навесні. Люцерна посіяна восени проходить природну стратифікацію: всю зиму вона проводить в холодному й вологому ґрунті, через що оболонки насінин стають м’якими й швидко проростають.
Стратифікація для насіння люцерни, яке перебувало у зерносховищах актуальна для тих сортів, які мають щільну оболонку та низьку схожість. В домашніх умовах для цього насіння розміщують на вермикуліті, вологому піску, торфі, тирсі чи на вологій серветці, змочують і поміщають до холодильника або льоху. Кілька днів чи тижнів насіннєвий матеріал знаходиться при температурі від 0 до +3 градусів Цельсія. Насіння періодично перевіряють, за потреби зволожують, а потім віджимають і готують до посіву.
Далеко не всі сорти люцерни потребують стратифікації. Інформація про це, зазвичай розміщується на упаковках з матеріалом. Крім того, можна провести теплову чи комбіновану стратифікацію. Але у будь-якому разі варто порадитися з фахівцем. Наприклад, з провідними агрономами агроплатформи FERM.
В Україні зареєстровано більше ніж 70 сортів посівної люцерни й лише чотири сорти люцерни серпуватої. Головна відмінність між цими культурами у кольорі квітів: люцерна посівна під час цвітіння прикрашає лан синьо-фіолетовими квітами, а серпувата — жовтими. Але, звичайно, відмінностей значно більше.
Жовта серпувата люцерна розповсюджена у зоні степу, лісостепу, лісовій зоні. Вирощувати її на насіння досить складно, та й кількість сортів обмежена. Тож особливою популярністю в аграріїв вона наразі не користується. Хоча вона підходить для вирощування з метою отримання трав’яного борошна, силосу, сіна та зеленої підгодівлі. Крім того, вона гарно схрещується з усіма сортами посівної люцерни, є холодо- та морозостійкою й добре переносить літні посухи.
Люцерна посівна, що цвіте синьо-фіолетовим цвітом, може рости в різних умовах: осипи, сухі луки, трав’янисті схили, степи, пасовища, узлісся чагарники, долини річок. Ця рослина — чудовий медонос, продукт якого спочатку має янтарний колір, а потім перетворюється у медові вершки. Зелена маса та сіно з посівної люцерни насичені корисними речовинами та білком. Ця культура простіша у догляді, ніж серпувата люцерна, тому більш популярна як у фермерів із досвідом, так і початківців.
Наразі відомо про три види люцерни:
однорічна;
дворічна;
багаторічна.
Однорічну та дворічну люцерну називають хмелеподібною. Її інколи плутають з серпуватою люцерною через колір квітів, але корінь у цієї рослини менший, ніж у посівної чи серпуватої. До головного стебла кріпляться тонкі стебла довжиною до півметра. Ромбоподібні дрібні листочки мають розмір 15 на 10 мм та покриті ворсинками зі зворотного боку. Такими ж ворсинками вкриті й маленькі плоди, за зовнішнім виглядом схожі на крихітні нирки. Жовті квіти хмелеподібної люцерни мають розмір до 2 мм.
Багаторічна люцерна може бути жовтою чи синьою: їх відрізняє міцна коріннева система зі стрижневим корінням. Багаторічною може бути серпувата, посівна люцерна, а також гібриди. Це достатньо високорослі рослини від 80 до 120 см, з розгалуженими пагонами та густими кистями суцвіть.
На агроплатформі FERM у розділі кормові культури є насіння сорту люцерни Персія Носівська з вегетаційним періодом 100-163 дні, яка може дати урожайність силосу на рівні 6-10 т/га.
За сезон люцерну косять 3-4 рази, що дає можливість отримати цінний корм та виробити брикети й концентрати. Цей сорт люцерни має високу стійкість до стресу і хвороб. Особливістю сорту Персія Носівська є висока стійкість до вилягання. Він рекомендований для вирощування в Поліссі, Степу і Лісостепу країни.
Для гарного розвитку люцерни рекомендується проводити інокуляцію насіння. Перелік інокулянтів для вибору можна знайти на цій сторінці.
Для застосування у якості інокулянтів на люцерні можна використовувати інокулянти бактеріального типу Binitro Горох Сф, Азотікс, Ризоактив. Бульбочкові бактерії вступають у симбіотичні відносини з бобовими рослинами. Вони фіксують молекулярний азот з атмосфери та перетворюють його на амонійну форму, доступну для рослин. Внесення азотних добрив може негативно впливати на формування бульбочкових бактерій або на їх активність.
Обирайте перевірені препарати та насіння — це запорука гарних врожаїв.
ПІДПИС Сергій Хаблак, доктор біологічних наук, агроном-експерт агроплатформи FERM
Brough, R. C., Robison, L. R., & Jackson, R. H. (1977). The historical diffusion of alfalfa. Natural Sciences Education, 6(1), 13–19. [Посилання]
Seed World Group. (2023, November 8). Alfalfa’s roots date back 6,000 years. Seed World. [Посилання]
SUN Qi-zhong, LIU Qian, LI Feng, TAO Ya, XU Li-jun. (2019) A brief review of the origin and dissemination of Alfalfa[J]. Acta Prataculturae Sinica, 28(6): 204-212. [Посилання]
ЛЮЦЕРНА - КОРОЛЕВА КОРМОВИХ КУЛЬТУР. (n.d.). [Посилання]
Увійдіть в особистий кабінет, щоб побачити свої замовлення, персональну інформацію та інше
з 8:00 до 18:00 (пн-пт) безкоштовно по Україні
з 8:00 до 18:00 (пн-пт) питання продажів